Thursday, April 29, 2010

Stanik Resigns: The day after

Ukraine's President Viktor Yanukovych has accepted Syuzanna Stanik's resignation from the Constitutional Court one day following her reappointment.  The reasons and details of Stanik's decision to resign have not been made public. Her resignation avoid the messy need to cancel or reorganise the Courts membership which was over quota as a result of Stanik's reappointment.   The questions surrounding Yushchenko's allegation still remain unanswered  If Stanik has a case to answer then she should face prosecution, if on the other hand she is innocent then Yushchenko should be held account for his actions back in 2007 when he summarily dismissed three Constitutional Court Judges in order to prevent the court from ruling against his decree dismissing Ukraine's previous Parliament.  the truth of this matter may never be known.


Wednesday, April 28, 2010

Justice restored: Stanik reappointed to Constitutional Court

Ukraine's President,Viktor Yanukovych, has passed a decree reinstating the appointment of Ms Susan Stanik to Ukraine's Constitutional Court.

Yanukovych's decree re-instating Ms Stanik to the bench has righted a wrong and injustice undertaken by Ukraine's former president.

Update: Stanik resigns.

Ms  Stanik along with two other judges were summarily dismissed by Ukraine's former President, Viktor Yushchenko, in May 2007.  The actions of  Yushchenko were designed to prevent the Constitutional Court from ruling against his decree of April 2, 2007 dismissing Ukraine's previous Parliament.

Yushchenko's dismissal of the three Judges was in direct breach of Ukraine's Constitution in that by dismissing the three judges Yushchenko had interfered with the independence of Ukraine's Judiciary.

Viktor Yushchenko as President had no authority to dismiss members of the Constitutional Court.

Yushchenko speciously alleged at the time that the judges were dismissed for a breach of oath.  In doing so Yushchenko denied all three the right of natural justice and their right to face the allegations made against them though a proper judicial process

Two of the judges dismissed later resigned under pressure and Susan Stanik stood her ground and challenged the President's actions in Ukraine's Administrative court of Appeal winning her appeal.

Vikor Yushchenko was ordered by the administrative court of appeal to reinstate Susan Stanik as the Court found that Yushchenko''s actions were illegal.  Yushchenko responded by extraordinarily  rescinding the decree made by Ukraine's former President, Leonid Kuchma, that originally appointed Susan Stanik as a Constitutional Judge. An act that in itself was highly questionable and demonstrated absolute contempt undermining public confidence in the Judicial process.

Under Ukraine's constitution the President holds absolute immunity against prosecution and the only means of impeachment is with tech support of 300 or more members of Ukraine's parliamentary assembly.

Any allegation of misconduct and breach of oath of a Judge should have been first considered by the Council of Justice, who on finding that their existed a case to be answered, would then recommend the dismissal and prosecution of a Judge. The Parliament would then need to consent to the matter being brought to trial.

Viktor Yushchenko, as President and Guardian of Ukraine's Constitution, breached his oath by failing to uphold this very important Constitutional provision and division of powers between the executive and the judiciary.  The Constitutional Court never ruled on the question of constitutionality of Yushchenko's actions. 

In any western democracy the president would have been facing impeachment for such actions.

The authority of the President to dismiss Ukraine's parliament was challenged in Ukraine's Constitutional Court amidst concern that the President's actions were unconstitutional in that he has exceeded his authority to dismiss Ukraine's parliament.  Yushchenko's actions had caused seven months of political and civil unrest.

On April 19, 2007 the Parliamentary Assembly of the Council of Europe passed a resolution in consideration of a report titled Functioning of democratic institutions in Ukraine. (Items 13 and 14) stated:

“ The Assembly deplores the fact that the judicial system of Ukraine has been systematically misused by other branches of power and that top officials do not execute the courts’ decisions, which is a sign of erosion of this crucial democratic institution. An independent and impartial judiciary is a precondition for the existence of a democratic society governed by the rule of law. Hence the urgent necessity to carry out comprehensive judicial reform, including through amendments to the constitution.

The Assembly reiterates that the authority of the sole body responsible for constitutional justice – the Constitutional Court of Ukraine – should be guaranteed and respected. Any form of pressure on the judges is intolerable and should be investigated and criminally prosecuted. On the other hand, it is regrettable that in the eight months of its new full composition, the Constitutional Court has failed to produce judgments, thus failing to fulfil its constitutional role and to contribute to resolving the crisis in its earlier stages, which undermines the credibility of the court.

There is an urgent need for all pending judgments, and in particular the judgment concerning the constitutionality of the Presidential Decree of 2 April 2007, to be delivered. If delivered, the latter should be accepted as binding by all sides. ”

The associated explanatory report under the sub-heading of Pressure on the courts expressed concern that "Several local courts have made decisions to suspend the Presidential Decree only to then withdraw them, allegedly under pressure from the presidential secretariat." (item 67)

In emphasis the report (item 68) stated

"This is a worrying tendency of legal nihilism that should not be tolerated. It is as clear as day that in a state governed by the rule of law judicial mistakes should be corrected through appeal procedures and not through threats or disciplinary sanctions ”


Tuesday, April 13, 2010

Yushchenko's poll slide to oblivion

The latest Public Opinion poll conducted by Kyiv International Institute of Sociology (KIIS) lists Ukraine's former President, Viktor Yushchenko, with less then 1.6% support.  If fresh parliamentary elections were held Yushchenko's Our Ukraine would lose representation in Ukraine's parliament.

If the results of the poll were translated into parliamentary seats only five parties representing 64.7% of the electorate would cross the 3% representation threshold.  - Party of Regions would win an absolute majority with 253 seats and a constitutional majority (>300) with the support of  Sergei Tigipko's Strong Ukraine.

Yulia Tymoshenko would win only 95 seats, Arsenyi Yatsenyuk 30 and the Communist Party of Ukraine 21 seats.

Parliamentary speaker Volodymir Lytvyn would lose representation along with Yushchenko's Our Ukraine.

Over 13% of the electorate are undecided.

Party Leader Percentage Seats
Party of Regions Viktor Yanukovych 36.40% 253
Bloc Yulia Tymoshenko Yulia Tymoshenko 13.60% 95
Strong Ukraine Sergei Tigipko 7.30% 51
Front for change Arsenyi Yatsenyuk 4.30% 30
Communist Party of Ukraine Petro Symenko 3.10% 21
Civil Initiative Anatolii Hrytsenko 1.60%
Svoboda Party Oleh Tiahnybok 1.60%
Our Ukraine Viktor Yushchenko 1.40%
Bloc Lytvyn Volodymyr Lytvyn 1.30%
Vitalii Klychko Bloc Vitalii Klychko 1.00%
Yedynyi Tsentr Party  Viktor Baloha 0.20%
Socialist Party Oleksandr Moroz 0.20%
Against All
Will not vote
100.00% 450

Kyiv International Institute of Sociology polled 1,226 people aged 18 and above in all regions of Ukraine from March 19 to 28. The statistical error does not exceed 2.9%.


Monday, April 12, 2010

Why and how Ukraine’s democracy is declining

Yanukovych’s revenge: 

KyivPost | Andreas Umland

Largely unnoticed in the West, Ukraine’s new president, Viktor Yanukovych, brought to power an illegitimate government in March. Though being installed via a seemingly orderly parliamentary procedure, the current Ukrainian cabinet headed by Prime Minister Mykola Azarov has no proper popular mandate. How did that come about?

Ukraine has a proportional electoral system with closed lists. This means that voters do not elect individual candidates, but can only approve of pre-determined lists presented to them by various political parties or blocs. The members of the Ukrainian parliament, the Verkhovna Rada, become deputies only in so far as they are included in their bloc’s or party’s lists the composition of which is beyond the reach of voters. The electoral success and resulting faction size of parties or blocs in parliament is thus mainly determined by the attractiveness of their ideologies, and charisma of their speakers.

Individual party list members play little role in Ukrainian parliamentary elections, which are contests between large political camps and their more or less magnetic leaders. This is in contrast to majoritarian or mixed electoral systems where the local standing of regional – and not only national – political leaders plays a prominent role in determining the makeup of the national legislature.

For better or worse, Ukraine has abandoned first its early post-Soviet majoritarian and later its mixed electoral systems. It now conducts (except for a 3 percent barrier) purely proportional parliamentary elections in which individual list members, other than a small circle of nationally known party leaders, play little role during the electoral campaigns. Accordingly, Ukraine’s Constitution ascribes to parliament’s factions, and not to members of parliament, a decisive role in the formation of a governmental coalition. A government has to be based on the support of registered parliamentary groups, and cannot be voted into office by individual MPs.

True, such a rule gives excessive power to faction leaders and belittles the role of the deputy as a people’s representative. Yet, the factions’ exclusive role in government coalition formation is consistent with, and follows from, the electoral system.

In so far as voters are not given a chance to express their opinion on individual candidates, the elected deputies have to act first and foremost as faction members. Within proportional electoral systems, it is not them as individuals, but their factions as fixed political collectives recruited from prearranged lists that represent the voters will, in legislature.

In spite of these circumstances, Yanukovych, on March 11, pushed through a government that is based only partly on party-factional support. The three factions that form the current coalition do, by themselves, not have a majority, in the Verkhovna Rada. Yanukovych’s Party of Regions, Ukraine’s Communist Party, and Parliamentary Speaker Volodymyr Lytvyn’s Bloc comprise only 219 of the 450 deputies. Yanukovych’s Party (thought that it has) solved this problem by luring away a number of deputies from its Orange competitors - the Bloc of Yulia Tymoshenko and pro-[Viktor] Yushchenko alliance “Our Ukraine – People’s Self-Defense” - in order to form a government coalition.

This happened in spite of the fact that these two factions represent exactly those political forces which, during the last parliamentary of 2007, stood in open opposition to Yankovych’s Party of Regions. When voters decided to cast their votes for the Tymoshenko Bloc and “Our Ukraine – People’s Self-Defense,” in 2007, they were clearly also voting against Yanukovych’s Party of Regions.

Nevertheless, on March 11, 12 deputies who had become MPs on the tickets of the two Orange blocs signed the coalition agreement that laid the ground for subsequent transfer of almost all executive prerogatives to the Party of Regions. The formerly Orange deputies did so against the expressive will of their initial factions and in manifest disregard of their voters’ mandate.

Party transfers during legislative period, to be sure, are not unusual, in young democracies. They occasionally even happen in consolidated democracies, like the Federal Republic of Germany which has also a proportional electoral system (a partly personalized ne though).

However, in mature democracies, such political transgressions usually concern only isolated MPs who choose to pass from one to another faction, for personal reasons. Therefore, the German basic law, for instance, upholds the MP’s unrestricted “freedom of the mandate,” in spite of the fact that half of the members of the Bundestag are not elected directly, but collectively, on their respective parties’ tickets – much like in Ukraine. The idea that a relatively large group of MPs could be purposefully drawn from one to another party in order to effectively cancel election results is so absurd that it has received little attention from constitutional engineers, and political comparativists, in Western states. Should such consequential change in the political allegiance of numerous deputies happen, the violation of the voters’ will would be so flagrant that it appears a waste of time to seriously consider such a strange and hypothetical case.

In unconsolidated pluralistic states, such things, however, do happen. Moreover, as the pre-history of the Orange Revolution showed, Yanukovych and Company are no democrats. Their poorly disguised falsification of the first two rounds of the 2004 presidential elections, as well as numerous related actions, demonstrated the Party of Regions’ ambivalent relationship to democratic norms. Moreover, Ukraine is not yet a consolidated democracy with a deeply ingrained rule of law. It is a state still in the process of formation, and one of the countries that has, worldwide, suffered most from the financial crisis. Judicial review has started to function in post-Soviet Ukraine, as the Constitutional Court’s intervention during the Orange Revolution showed. Yet, the results of the Constitutional Court’s today review on the new Ukrainian government coalition will hardly solve the current conflict between the political camps, as it did in 2004.

Its latest ruling is a rather strange development in so far as the Constitutional Court did already rule on the issue of whether individual MPs may participate in government coalition building. In its decision of 17 September 2008, the Court ruled that “[…] only those people’s deputies of Ukraine who are members of the deputies factions that form a coalition can enter the ranks of that coalition. The membership of the people’s deputies of Ukraine in these factions underlines the exceptional role of deputies factions in the formation of a coalition of deputies factions.”

In view of this ruling, the current government would appear as not only illegitimate from a democratic point of view, but also as illegal from a juridical standpoint. However, the new ruling renounces the quoted earlier one. It, moreover, puts under question all previous rulings by the Constitutional Court which, presumably, also could be revoked by the Court after a second hearing.

What also follows is an unsettling of the party-electoral system of Ukraine. If elections continue to be held in a purely proportional mode, voters will become unsure what their votes actually imply and will eventually lead to. As voters can only approve of closed party lists, they have no opportunity to punish individual deputies who have renounced the mandate they had received during the previous elections, i.e. who have, in fact, betrayed their voters. Worse, voters of those parties or blocs that suffer most from enticement of their deputies by competing parliamentary factions will ask themselves why they are voting at all. If the deputies whom they delegate to parliament may later be poached by the opposing camp, and switch political sides, it makes little sense to send them to the Verkhovna Rada, in the first place. Today’s renunciation of the Constitutional Court’s decision of September 2008 makes Yanukovych’s Party of Regions a “double-winner”: it can keep its hold on the executive with the help of deserters from other factions while at the same time undermining the electoral base of its political competitors. Democratic elections’ primary function of constituting a transparent link and effective feedback mechanism between the population and government has been diminished.

Ukraine’s decision makers have to understand that only semi-formal observance of democratic rules and merely rhetorical acceptance of political pluralism will be insufficient to keep the country on track to eventual European Union membership – an aim to which all relevant political actors seem committed. Oral agreement to certain actions even by official Western delegations will not be enough to ensure sustainability in Ukraine’s move towards Europe, for the next years.

It is possible that the government formation of March 11 will lead to a downgrading of Ukraine in future democracy rankings, like those of Freedom House. Should Ukraine, for instance, be relegated by Freedom House from “free” to “partly free,” this could have grave political repercussions for Ukraine. The Western public would again start to see Ukraine as a country “in between” democracy and authoritarianism, and not as a state firmly committed to European values. Ukraine would slide into the category of countries like Moldova, Georgia or Armenia – semi-democracies that the EU hopes to include some day, but regards today far from ripe to be offered a membership perspective. It is not some selected ambassadors or EU officials, but the people of Europe – including the Ukrainians themselves! – who the new political leadership of Ukraine will have to convince of its commitment to democracy and the rule of law.

Andreas Umland, is general editor of the scholarly book series “Soviet and Post-Soviet Politics and Society” (


Friday, April 09, 2010

Constitutional Court ruling removes Ukraine's Imperative Mandate

The ruling of Ukraine's Constitutional Court on the question of the formation of the new Government has a major implication over Ukraine. It effectively removes Ukraine's Imperative mandate provisions. The ruling is at odds with Courts previous ruling and the wording of Ukraine's Constitution itself.

It most certainly will need to be reviewed by the European Venice Commission as it also has implications on their reports. Whilst the ruling has some standing in relation to decisions of the parliament it appears to ignore the fact that there is a limitation on the question of the formation of the governing coalition. It also means that the parliament can by regulation or basic law modify the intent of the Constitution itself.

Article 83 (Paragraph 6) of Ukraine's Constitution states

According to election results and on the basis of a common ground achieved between various political positions, a coalition of parliamentary factions shall be formed in the Verkhovna Rada of Ukraine to include a majority of People’s Deputies of Ukraine within the constitutional composition of the Verkhovna Rada of Ukraine.
The key question is the definition of "parliamentary factions".

Paragraph 9 states

Framework for forming, organising, and terminating activities of a coalition of parliamentary factions in the Verkhovna Rada of Ukraine shall be established by the Constitution of Ukraine and the Rules of Procedure of the Verkhovna Rada of Ukraine.
It is this clause that gives power and authority to the Parliament to establish laws and regulations pertaining to the formation of the government.

In most western democracies a minority government is possible provided they can maintain the support and confidence of a majority of the Parliamentary representatives. There is no question that the current government has the support of a majority of members of parliament, but its only has this support as a result of members of of parliament that have acted as individuals outside the determination of the faction  that elected them.

Article 81 of Ukraine's Constitution (Which only recovered a cursory mention in the Constitutional Courts latest ruling) limits a members of parliaments mandate and authority in that they must remain members of the the faction that elected them to office.

There are five factions that secured representation in Ukraine.  (Party of Regions, Bloc Tymoshenko, Our Ukraine-Peoples' Self Defence, the Communist Party of Ukraine and Bloc Lytvyn).

Only Party of Regions, The Communist Party and Bloc Lytvyn have formally resolved to join the coalition.  Together they do not represent a majority of the parliament.  It is only with the support of breakaways MP's that the current government can maintain a majority of the Parliament.

Article 83 requires that the formation of the governing coalition be made by factions that combined represent a majority of of the 450 member parliament.  The ruling of the Constitutional Court, which is final and can not be appealed, have ignored this provision and given it a much broader application then previously considered to exist.

In 2007 Viktor Yushchenko dismissed Ukraine's previous Parliament, in doing so he claimed that the support of the governing coalition was in breach of Ukraine's Imperative Mandate provisions.  Yushchenko acted to prevent the parliament from securing support to implement proposed amendments to Ukraine's Constitution  which require the support of 300 embers of parliament.  The previous Parliamentary government headed by Ukraine's (now President), Viktor Yanukovych, was formed with the support of three factions (Party of Regions, The Socialist Party and the Communist Party of Ukraine) which in turn reperesented a majority of the Parliament.

Decisions of the parliament are determined by an absolute majority of the parliament (226 out of 450).  Certain decision such as amendments to Ukraine's constitution require the support of a Constitutional majority of the parliament.  Decisions are not restricted to factions, a member of parliament can act independently in supporting any legislative initiative including Constitutional reform, legislation or votes of confidence in the governing coalition.

The latest ruling of the Constitutional Court has confirmed this fact, which brings Yushchenko's actions back in 2007 into question.   The problem is the ruling of the latest ruling of the Constitutional Court has gone beyond establishing the rights of MPs to caste their vote as individuals.,  It has nullified the provision that the formation of the governing coalition is to be made by parliamentary factions, something that all players including the Venice Commission had previous thought was required.  This has significantly changed the dynamics of party politics in Ukraine.

The provisions of Article 81 of Ukraine's Constitution has not been addresses and in theory Our Ukraine-Peoples Self defense and Bloc Yulia Tymoshenko can seek in enforce party/faction discipline by expelling those rebel members of Parliament who have acted outside the faction. A process which would be very destructive and paved with numerous obstacles not the least further court challenges.

The opposition factions could try and force fresh elections by resigning their mandate and cancelling their electoral lists. Article 82 second paragraph states
The Verkhovna Rada of Ukraine is competent on the condition that no less than two-thirds of its constitutional composition has been elected

 It was on this basis that agreement was finally reached to allow the early 2007 Parliamentary election to take place although it was never tested in courts. There is no guarantee that mass resignation and cancellation of a party list would force parliamentary elections to be held, or that fresh elections would deliver a change in outcome.

The opposition is losing  ground,  Yulia Tymoshenko has claimed that the decision of the Constitutional Court is tainted by allegations of bribery and corruption.  Whilst the decision of the Court gives some conjecture to this allegation, Tymoshenko has to date not provided and solid evidence that this is the in fact true. She needs to substantiate her allegations beyond conjecture.

One possible option is for the decision of the Court to be reviewed by the European Venice Commission to determine if it complies with International standards of law   The Venice Commission is the most qualified body to undertake a review even though it has no legislative enforcement.  Its report would go a long way towards raising the overall acceptance of the Courts decision. However the Commission will be reluctant to be seen to undermine the sovereignty and Constitutional authority of a member state.

Had the Venice Commission reflected on the Constitutionality of Yushchenko's decision back in 2007 Ukraine may not have been in the current situation it now finds itself. This is one issue that the Venice Commission can not ignore as they will have to reflect on it at some stage,in the future, better sooner then later.

What is clear is that this latest ruling by Ukraine's Constitutional Court will be widely debated and will most likely be considered as part of any for proposed Constitutional reform


CCU Ruling




у справі за конституційним поданням 68 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення положень частини шостої статті 83

Конституції України, частини четвертої статті 59 Регламенту Верховної Ради України стосовно можливості окремих народних депутатів України брати безпосередню участь у формуванні коаліції депутатських фракцій у

Верховній Раді України

м. К и ї в Справа № 1-33/2010

6 квітня 2010 року

№ 11-рп/2010

Конституційний Суд України у складі суддів:

Стрижака Андрія Андрійовича — головуючого,

Бауліна Юрія Васильовича,

Вдовіченка Сергія Леонідовича,

Головіна Анатолія Сергійовича,

Домбровського Івана Петровича,

Кампа Володимира Михайловича,

Колоса Михайла Івановича,

Лилака Дмитра Дмитровича,

Маркуш Марії Андріївни,

Нікітіна Юрія Івановича – доповідача,

Овчаренка В’ячеслава Андрійовича,

Стецюка Петра Богдановича,

Ткачука Павла Миколайовича,

Шишкіна Віктора Івановича,

розглянув на пленарному засіданні справу за конституційним поданням 68 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення положень частини шостої статті 83 Конституції України, частини четвертої статті 59 Регламенту Верховної Ради України, затвердженого Законом України „Про Регламент Верховної Ради України“ від 10 лютого 2010 року № 1861–VI (Офіційний вісник України, 2010 р., № 12, ст. 565, № 18, ст. 803), (далі – Регламент) стосовно можливості окремих народних депутатів України брати безпосередню участь у формуванні коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України (далі – коаліція).

Приводом для розгляду справи відповідно до статей 39, 41 Закону України „Про Конституційний Суд України“ стало конституційне подання 68 народних депутатів України.

Підставою для розгляду справи згідно зі статтею 93 Закону України „Про Конституційний Суд України“ є практична необхідність в офіційному тлумаченні положень частини шостої статті 83 Конституції України, частини четвертої статті 59 Регламенту.

Заслухавши суддю-доповідача Нікітіна Ю.І. та дослідивши матеріали справи, Конституційний Суд України

у с т а н о в и в:

1. Суб’єкт права на конституційне подання – 68 народних депутатів України – звернувся до Конституційного Суду України з клопотанням дати офіційне тлумачення положень частини шостої статті 83 Конституції України, частини четвертої статті 59 Регламенту стосовно можливості формування коаліції окремими народними депутатами України, зокрема й такими, яких відповідно до частини четвертої статті 59

Регламенту визнано позафракційними (у зв’язку з їх виключенням зі складу депутатської фракції) або які вийшли чи не ввійшли до складу депутатських фракцій, у тому числі через незгоду з позицією депутатських фракцій щодо участі у формуванні коаліції.

Автори клопотання стверджують, що частиною четвертою статті 59 Регламенту запроваджено інститут позафракційних народних депутатів України, якими вважаються народні депутати України, виключені зі складу депутатської фракції. У конституційному поданні зазначено, що Конституційний Суд України у своїх рішеннях визначив депутатські фракції суб’єктами формування коаліції, а також вказав на роль депутатських фракцій у процесі структурування та внутрішньої організації діяльності Верховної Ради України, у тому числі у формуванні коаліції. Однак питання можливості народних депутатів України, які не входять до складу депутатських фракцій, брати участь у формуванні коаліції Конституційним Судом України не розглядалося.

Практичну необхідність у роз’ясненні положень частини шостої статті 83 Конституції України та частини четвертої статті 59 Регламенту народні депутати України пов’язують з порушенням прав народних депутатів України представляти інтереси громадян України, які їх обрали, що є підставою для офіційного тлумачення цих норм Конституційним Судом України.

На думку суб’єкта права на конституційне подання, утворена на підставі узгоджених політичних позицій депутатських фракцій коаліція може включати як народних депутатів України, які входять до відповідних фракцій, так і інших народних депутатів України, які як представники Українського народу підтримують узгоджені політичні позиції, на основі яких побудована коаліція, у тому числі й тих, які відповідно до частини четвертої статті 59 Регламенту є позафракційними (тобто виключеними зі складу депутатської фракції) або не ввійшли чи вийшли зі складу депутатських фракцій, але їх повноваження не припинено в порядку, встановленому

частиною шостою статті 81 Конституції України.

2. Свої позиції стосовно предмета конституційного подання висловили Президент України, Голова Верховної Ради України, Прем’єр-міністр України, науковці Львівського національного університету імені Івана Франка, Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого, Одеської національної юридичної академії.

3. Вирішуючи порушене в конституційному поданні питання, Конституційний Суд України виходить з такого.

3.1. Україна є демократичною, правовою державою, республікою; носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ, який здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування; громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади; народне волевиявлення здійснюється через вибори, референдум та інші форми безпосередньої демократії (стаття 1, частини перша, друга статті 5, частина перша статті 38, стаття 69 Конституції України).

Згідно з правовою позицією Конституційного Суду України, викладеною у Рішенні від 5 жовтня 2005 року № 6-рп/2005, конституційно-правовий зміст цих положень полягає в тому, що „влада Українського народу є первинною, єдиною і невідчужуваною, тобто органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють владу в Україні, що походить від народу“ (абзац третій підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини).

3.2. Громадяни України мають право на свободу об’єднання у політичні партії, які сприяють формуванню і вираженню політичної волі, беруть участь у виборах (частини перша, друга статті 36 Конституції України). Належність чи неналежність до політичної партії не може бути підставою для обмеження прав і свобод або для надання будь-яких пільг і переваг (частина третя статті 1 Закону України „Про політичні партії в Україні“).

Політичні партії забезпечують участь громадян України в політичному житті суспільства, впливають на державну владу, беруть участь у формуванні органів влади і контролі за їх діяльністю (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 12 червня 2007 року № 2-рп/2007).

3.3. Верховна Рада України є органом державної влади, який здійснює свої повноваження на засадах представництва народними депутатами України інтересів Українського народу. Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 7 липня 1998 року № 11-рп/98 вказав, що діяльність Верховної Ради України передусім спрямована на забезпечення народного представництва та виявлення державної волі прийняттям законів шляхом голосування народних депутатів України (абзац третій пункту 1 мотивувальної частини).

Конституційний склад Верховної Ради України – чотириста п’ятдесят народних депутатів України, які обираються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування (частина перша статті 76 Конституції України). Обрання народних депутатів України у багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі за виборчими списками кандидатів у депутати від політичних партій (виборчих блоків політичних партій (далі – виборчих блоків) відбувається за пропорційною системою (частина третя статті 1 Закону України „Про вибори народних депутатів України“). Усі народні депутати України є повноважними представниками Українського народу у Верховній Раді України, відповідальними перед ним і покликаними виражати та захищати його інтереси.

3.4. Конституція України пов’язує початок здійснення повноважень народним депутатом України з моментом складення присяги та містить застереження щодо втрати депутатського мандата у разі відмови скласти присягу (частини третя, четверта статті 79). Присяга, яку складають народні депутати України перед вступом на посаду, вказує на те, що народний депутат України повинен „додержуватися Конституції України та законів України, виконувати свої обов’язки в інтересах усіх співвітчизників“ (частина перша статті 79 Конституції України).

Згідно з Регламентом народними депутатами України у Верховній Раді України формуються депутатські фракції (частина перша статті 58). При цьому політична партія (виборчий блок) має право формувати у Верховній Раді України лише одну депутатську фракцію (частина друга статті 58 Регламенту), яка повинна налічувати не менше ніж 15 народних депутатів України (частина перша статті 59 Регламенту).

Реалізація повноважень Верховною Радою України зумовлена не тільки набуттям повноважень народними депутатами України, а й утворенням у Верховній Раді України коаліції. Коаліція формується за результатами виборів і на основі узгодження політичних позицій протягом одного місяця з дня відкриття першого засідання Верховної Ради України, що проводиться після чергових або позачергових виборів Верховної Ради України, або протягом місяця з дня припинення діяльності коаліції; до складу коаліції входить більшість народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України (частини шоста, сьома статті 83 Конституції України).

Відповідно до правової позиції Конституційного Суду України за Конституцією України фракційне структурування Верховної Ради України і формування коаліції є обов’язковими умовами її повноважності (абзац другий підпункту 5.3 пункту 5 мотивувальної частини Рішення від 25 червня 2008 року № 12-рп/2008).

4. У частинах п’ятій, дев’ятій статті 83 Конституції України передбачено, що порядок роботи Верховної Ради України, засади формування, організації діяльності та припинення діяльності коаліції встановлюються Основним Законом України та Регламентом Верховної Ради України. Тлумачення положень частини шостої

статті 83 Конституції України в Рішенні Конституційного Суду України від 17 вересня 2008 року № 16-рп/2008 дано без урахування положень Регламенту, оскільки Тимчасовий регламент Верховної Ради України цим же Рішенням був визнаний таким, що не відповідає Конституції України, у зв’язку з прийняттям його не у формі закону України, а у формі постанови Верховної Ради України. Конституційне положення щодо встановлення засад формування коаліції Конституцією України і Регламентом реалізоване з набуттям чинності 17 лютого 2010 року Законом України „Про Регламент Верховної Ради України“ № 1861–VI, тому офіційне тлумачення відповідних положень Конституції України та Регламенту щодо формування коаліції має відбуватися у їх системному зв’язку.

Конституцією України (частинами шостою, сьомою статті 83) та Регламентом (статтями 61, 62) встановлені такі засади формування коаліції: вона формується за результатами виборів народних депутатів України; формування здійснюється після проведення консультацій депутатськими фракціями; основою формування коаліції є узгодження депутатськими фракціями політичних позицій; за результатами консультацій укладається Угода про коаліцію; невід’ємною складовою такої Угоди є список народних депутатів України, які сформували коаліцію і чисельність яких становить більшість від конституційного складу Верховної Ради України, що засвідчено особистими підписами цих народних депутатів України; коаліція формується протягом одного місяця з дня відкриття першого засідання новообраної Верховної Ради України або протягом одного місяця з дня припинення діяльності попередньої коаліції; коаліція вважається сформованою з моменту офіційного оголошення про це головуючим на пленарному засіданні Верховної Ради України на підставі поданих до Апарату Верховної Ради України необхідних документів.

Відповідно до цього стаття 61 Регламенту визначила коаліцію як сформоване за результатами виборів і на основі узгоджених політичних позицій та на засадах, встановлених Конституцією України і Регламентом, об’єднання депутатських фракцій, народних депутатів України, до складу якого входить більшість народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України.

Утворення у Верховній Раді України коаліції має на меті добровільне об’єднання народних депутатів України у парламентську більшість. Ознаками коаліції є наявність депутатських фракцій, а також більшості народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України. Необхідність входження в коаліцію зазначеної кількості народних депутатів України підтверджується, зокрема, частиною десятою статті 83 Конституції України, згідно з якою „депутатська фракція у Верховній Раді України, до складу якої входить більшість народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України, має права коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України, передбачені цією Конституцією“. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 66 Регламенту діяльність коаліції припиняється, якщо в ній залишається кількість народних депутатів України, менша, ніж це передбачено

частиною шостою статті 83 Конституції України, тобто меншість від конституційного складу Верховної Ради України. Частина сьома статті 83 Конституції України передбачає формування коаліції не тільки після проведення чергових та позачергових виборів Верховної Ради України, а й після припинення діяльності коаліції. Це дає підстави для висновку, що за Конституцією України можлива зміна у Верховній Раді України однієї парламентської більшості на іншу в залежності від волі більшості народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України.

5. Згідно з Основним Законом України держава гарантує свободу політичної діяльності, не забороненої Конституцією і законами України (частина четверта статті 15). Ці гарантії поширюються і на народних депутатів України (абзац третій пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 3 грудня 1998 року № 17-рп/98).

Конституційний Суд України виходить з того, що „діяльність Верховної Ради України є невід’ємною складовою частиною суспільного життя в Україні і має ґрунтуватися на засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності

(частина перша статті 15 Конституції України)“ (абзац сьомий пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 3 грудня 1998 року № 17-рп/98).

Аналіз положень пункту 6 частини другої, частини шостої

статті 81 Конституції України дає підстави для висновку, що Основний Закон України не виключає, а Регламент (частина третя статті 59) передбачає можливість перебування у Верховній Раді України народного депутата України поза депутатською фракцією, зокрема у разі його невходження або виходу зі складу депутатської фракції політичної партії (виборчого блоку), за виборчим списком якої його обрано, до прийняття на підставі закону рішення вищим керівним органом відповідної політичної партії (виборчого блоку) про дострокове припинення його повноважень. Крім того, згідно з частиною четвертою статті 59 Регламенту народний депутат України, якого виключено зі складу депутатської фракції, є позафракційним. Відповідно до частини четвертої статті 60 Регламенту „депутатська фракція, склад якої стає меншим від необхідної мінімальної кількості народних депутатів, визначеної частиною першою статті 59 цього Регламенту, через 15 днів після дня настання такого факту оголошується Головою Верховної Ради України розпущеною“.

6. Конституція України, передбачивши належність народних депутатів України до депутатських фракцій, не обмежила їх права самостійно визначатися при прийнятті рішень, у тому числі щодо входження до складу більшості народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України, яка формує коаліцію. Наявність у народного депутата України такого права не залежить від позиції депутатської фракції щодо участі в коаліції. Цей висновок підтверджується, зокрема, тим, що частина друга

статті 81 Конституції України, встановлюючи вичерпний перелік підстав для дострокового припинення повноважень народного депутата України, не передбачає такої підстави, як виключення зі складу депутатської фракції народного депутата України.

Отже, представництво народними депутатами України Українського народу у Верховній Раді України, прийняття рішень парламентом лише шляхом особистого голосування народних депутатів України (частини друга, третя статті 84 Конституції України), виконання народними депутатами України своїх обов’язків в інтересах усіх співвітчизників (частина третя статті 79 Конституції України) та відсутність у частині другій статті 81 Конституції України положень про дострокове припинення повноважень народного депутата України у разі виключення його зі складу депутатської фракції – все це вказує на всенародний характер представництва народних депутатів України у Верховній Раді України та наявність у них мандата на вільне його здійснення.

Вільне здійснення такого представництва забезпечується встановленням конституційно-правових гарантій депутатської недоторканності, вільного волевиявлення та безперешкодного здійснення народним депутатом України своїх повноважень. Зокрема, народний депутат України не несе юридичної відповідальності за результати голосування або висловлювання в парламенті та його органах, за винятком відповідальності за образу чи наклеп (частина друга статті 80 Конституції України); голосування та позиція, висловлена народним депутатом України стосовно роботи Верховної Ради України та її органів, не може бути предметом розгляду у Верховній Раді України та її органах (частина шоста статті 10 Закону України „Про статус народного депутата України“).

Конституційний Суд України вважає, що в основу тлумачення положень частини шостої статті 83 Конституції України, частини четвертої статті 59 Регламенту у системному зв’язку з положеннями статей 1, 5, 15, 36, 38, 69, 76, 79, 80, 81, частин п’ятої, сьомої, дев’ятої статті 83, статті 86 Конституції України, статей 60, 61 Регламенту слід покласти суверенне право Українського народу здійснювати владу, визнання народного депутата України повноважним представником Українського народу у Верховній Раді України, надання йому мандата вільно здійснювати таке представництво і закріплення обов’язку діяти в інтересах усіх співвітчизників, встановлення процедури прийняття рішень у Верховній Раді України виключно шляхом вільного волевиявлення народних депутатів України. Це дає підстави для висновку, що окремі народні депутати України, зокрема ті, які не перебувають у складі депутатських фракцій, що ініціювали створення коаліції, мають право брати участь у її формуванні, тобто входити до більшості народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 147, 150, 153 Конституції України, статтями 51, 62, 63, 67, 69, 93, 95 Закону України „Про Конституційний Суд України“, Конституційний Суд України

в и р і ш и в:

1. В аспекті конституційного подання положення частини шостої статті 83 Конституції України, частини четвертої статті 59 Регламенту Верховної Ради України, затвердженого Законом України „Про Регламент Верховної Ради України“ від 10 лютого 2010 року № 1861–VI, у системному зв’язку з положеннями статей 1, 5, 15, 36, 38, 69, 76, 79, 80, 81, частин п’ятої, сьомої, дев’ятої статті 83, статті 86 Конституції України, статей 60, 61 Регламенту Верховної Ради України слід розуміти так, що окремі народні депутати України, зокрема ті, які не перебувають у складі депутатських фракцій, що ініціювали створення коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України, мають право брати участь у формуванні коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України.

2. Рішення Конституційного Суду України є обов’язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.

Рішення Конституційного Суду України підлягає опублікуванню у „Віснику Конституційного Суду України“ та в інших офіційних виданнях України.



Wednesday, April 07, 2010

Courting Controversy

In what is seen as a major controversy Ukraine's  Constitutional Court is to rule 11 out of 18 in  favour of the formation of Ukraine''s new governing Coalition. A decision that will spark much debate and is a mixed blessing for both the government and Ukraine's Former president Viktor Yushchenko, bringing into question  Ukraine's imperative mandate provision and previous ruling of the Constitutional Court. (See Articles 81, 83 of Ukraine's Constitution). Details of the ruling are still sketchy. The ruling legitimises the new government and prevents the need for early Parliamentary elections.

Meanwhile the public prosecutions of Ukraine are seeking details from former Presidential candidate and Opposition leader Yulia Tymoshenko in relation to her claim that members of the Constitutional Court were summoned to the President's office and offered bribes and threats to support the formation of the new government.  Tymoshenko's allegations are serious and the onus is now on her to substantiate her claim and provide hard evidence in support of them. If she can do so she should receive the backing of the International community.

Ukraine’s Constitution Court says parliament coalition legitimate
07.04.2010, 17.53

KIEV, April 7 (Itar-Tass) -- Ukraine’s Constitutional Court has confirmed the formation of the parliamentary coalition was legitimate. Individual deputies may take part in the formation of the parliamentary majority, the court said.
The constitutional court has confirmed that “every single deputy may join a parliamentary coalition, no matter what faction he or she represents,” the UNIAN agency quoted the court decision on Wednesday.
This decision was supported by 11 of the 18 judges.
The Constitutional Court will announce its decision officially on Thursday, the court’s press service said.
In early March Ukraine’s Verkhovna Rada /parliament/ changed its regulations and enabled individual deputies, in addition to factions, to form coalitions. This decision gave birth to the Stability and Reforms Coalition which united the Party of Regions, the Communist Party, the Vladimir Litvin Bloc and several deputies from other factions. Presently, the coalition has grown from 235 to 240 deputies.
As the coalition was formed, the Constitutional Court got two inquiries from a group of the Party of Regions deputies and from the Yulia Tymoshenko Bloc. The deputies asked the court to check whether the formation of a new coalition was “legal.”